Афганістан болить і досі

2014-02-12

/Files/images/IMG_4413.JPG

День 15 лютого омитий сльозами – сльозами горя і радості. Сльозами горя тих, хто втратив, сльозами радості тих, хто дочекався. Саме 15 лютого спогади багатьох людей линуть в далекий 1989 рік, коли радянські війська покидали чужу країну - Афганістан. Молоді солдати поверталися до рідного дому не переможцями, але й не переможеними. Вони виконували чужу волю, захищали чужий дім. Незважаючи на це, гідно виконували свої обов’язки.

12 лютого 2014 року у Марківській центральній бібліотеці відбувся тематичний вечір до 25–ї річниці виводу радянських військ з Афганістану «Афганістан болить і досі». Зустріч воїнів – афганців з учнями Марківського професійного аграрного ліцею була підготовлена працівниками бібліотеки, завідуючою народним музеєм історії Марківського району, музичний супровід – від районного Будинку культури.

Пришел приказ. И по приказу мы встаем, Взяв АКМ, садимся ночью в самолет. В тот ранний час, когда земля вокруг спала, В Афганистан приказом воля занесла…

Саме так, за наказом, потрапили на чужу війну гості вечора Курілов С.В. та Сич Ю.І. У гарячих пісках загартовувалися серця і душі юнаків. Кожен солдат, кожна родина тих, хто пройшов через страшне гроно Афгану, ніколи не зможуть забути страшної, не потрібної війни. Правда про Афганську війну вона різна, спогади воїнів – теж. Сергій Віталійович та Юрій Іванович на власні очі бачили війну, солдатську мужність та взаємодопомогу, смерть своїх товаришів. У перший же бойовий рейд на очах Сергія загинув товариш, ця смерть ніколи не зітреться з його пам’яті. Багато спогадів у солдат зринуло з пам’яті: і гіркі , і тяжкі, і веселі та курйозні випадки. «Війна – це теж життя», - говорить Юрій Іванович. Прапорщик Курілов С.І та рядовий Сич Ю.І були нагороджені медалями «За звитягу», «За заслуги» та іншими. Із захопленням та сльозами на очах слухали юнаки та дівчата їх розповіді про страхіття війни, про бойових товаришів, про зустріч однополчан через 28 років. Протягом вечора звучали пісні про Афганістан, демонструвалися відеоролики. Гості згадували солдатські будні, а ми уявляли цих хлопців, які були на той час майже ровесниками учням ліцею.

160 тисяч українців виконували свій обов’язок в Афганістані. Серед них 68 чоловік – наші земляки марківчани. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 – залишились в полоні або пропали безвісти. Афганська війна в пам’яті людства ще буде жити довго, тому, що її історія написана кров’ю солдатів і слізьми матерів. Вшановуючи світлу пам’ять тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, оголошується хвилина мовчання. Метроном відстукує секунди, а в свідомості проноситься прохання «Нехай ніколи не буде війни»

Вічна пам’ять загиблим, а воїнам-інтернаціоналістам, які повернулися додому, бажаємо довгих років життя!

Кiлькiсть переглядiв: 23

Коментарi